Сьогодні ми святкуємо велике дванадесяте свято — Стрітення Господнє. В нашому храмі була відслужена Божественна Літургія, за якою архімандрит Серафим разом з паствою підніс сугубу молитву про мир в Україні та єдність Православ’я. Після Божественної Літургії звершено чин освячення води, а також освячення “громових” свічок.
Під час проповіді отець-настоятель наголосив про приближення Великого посту та необхідності покаяння.
συνάντησις
Свято Стрітення, хоча й встановлене на честь зустрічі Господа зі старозавітним праведником Симеоном та пророчицею Анною, але все ж присвячено Богоматері. За давнім старозавітним звичаєм на 40-й день після народження кожен первісток чоловічої статі мав бути присвячений Богові. Відбувався цей обряд в Єрусалимському Храмі, і матері приносили своїх первістків, присвячуючи їх Богові. На знак цього посвячення приносили жертву — хто яку міг. Люди заможні заколювали биків та овець, а бідні — приносили голубів або горлиць. З цими птахами й прийшла Діва Марія до Єрусалимського Храму, щоб присвятити Богові Свого первістка, принести Йому в жертву те, що Вона могла Богові пожертвувати.
Праведний Симеон, за переданням, був одним із тих, хто брав участь у перекладі Біблії з єврейської мови на грецьку, — перекладу 72-ти тлумачів. Церква зберігає пам’ять про Симеона як одного з цих тлумачів. Переклад було виконано в III столітті до Різдва Христового. Коли Симеон перекладав відомі слова з пророка Ісаї: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить» (Іс. 7:14), то засумнівався і, вирішивши підчистити текст, взяв ніж для того, щоб ці слова прибрати з тексту; але був зупинений силою Божою і отримав навіювання, що не помре, доки сам не побачить те, в чому засумнівався.
Симеону було багато років, і, напевно, він втомився від життя. І коли Діва Марія прийшла до Єрусалимського Храму, то, спонукуваний Духом Святим, він пішов Їй назустріч і виголосив ті дивовижні слова, які стали нашою молитвою, яку здійснюють під час вечірнього богослужіння: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром; бо побачили очі мої Спасіння Твоє» (Лк. 2:29-30). І, звертаючись до Діви Марії, Симеон виголосив інші пророчі слова: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання і на знак сперечання, і меч душу прошиє Самій же Тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох» (див. Лк. 2:34-35)» — дивовижні слова, які повністю здійснилися і в земному життя Спасителя, і після Його Воскресіння: Він став предметом суперечок, і одні, приймаючи Спасителя, повставали разом із Ним, а інші, відкидаючи Його, падали.
Це повстання і падіння відбувається навіть до сьогоднішнього дня, і пророцтво Симеона сьогодні так само реально здійснюється у житті, як то було і в давнину. Чому ж відбувається таке, здавалося б, дивне явище — Бог прийшов у світ, став Людиною, явив безліч чудес, воскрес із мертвих, заснував Церкву, яку не можуть здолати ворота пекла (див. Мф. 16:18), і, незважаючи на це, багато людей не приймають Спасителя, не вірять в очевидний факт Воскресіння, не визнають таємничої сили дії Духа Святого в житті Церкви, залишаються нечутливими до церковної проповіді? І навпаки, є безліч тих, хто не просто прийняв слова Спасителя, але повстав із Ним — і в прямому, і в переносному значенні слова, пройшовши через багато страждань, затверджуючи віру в те, що Народжений від Діви Марії є Син Божий і Спаситель світу. Це твердження ніколи не було простим — ні на самому початку буття Церкви, ні протягом всієї історії, ні в наш час. Але через це твердження ми повстаємо разом із Христом і ми воскреснемо в житті вічному в Царстві Божому.
А чому ж свято богородичне? А тому, що в словах, звернених до Діви Марії, ми знаходимо євангельське підтвердження нашої віри в те, що Вона є Заступницею, Молільницею за нас: «І меч душу прошиє Самій же Тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох». Меч пройшов крізь Її душу — страшний меч споглядання мук і смерті єдиного Сина. Серце Матері, напевно, розривалося від цього страшного болю, порівняного з фізичним болем розп’ятого Спасителя. Але цей страшний серцевий біль, цей меч в Їй велику силу прозрівати помисли багатьох сердець.
І сьогодні Вона чує молитви кожного з нас, хто з вірою, надією, силою духовною звертається до Неї. Вона прозріває наші думки, Вона прозріває наше внутрішнє життя, Вона знає, що нам дійсно потрібно, а що ні. Через те страшне страждання відкрився у Неї особливий зір, в поле якого входить весь людський рід, вся Церква. Тому ми і називаємо Її Матір’ю Божою і Матір’ю всіх віруючих, Матір’ю Церкви. І сьогодні наші думки насамперед про Неї, про Її подвиг, про Її віру, про Її смиренність, про Її любов, про Її прозріння наших помислів. Згадуючи цю подію, ми повинні замислитися над тим, що з нами відбувається: ми серед тих, хто повстає з Христом, чи серед тих, для кого Він — знак сперечання? Ми повинні замислитися також і про те, чи достатньо сильно ми віримо в заступництво Божої Матері, здатної через Свої страждання реально бачити нашу скорботу і наш біль і відгукуватися на нашу молитву. І нехай це свято спонукає нас до ще більш дбайливого зберігання священної пам’яті про цю подію, а також про великий подвиг Богоматері, через який Вона знайшла силу бути Заступницею і Молільницею про всіх нас.