У четверту неділю після свята Пятидесятниці, в день пам’яті святих безсрібників Косми і Даміана, в нашому храмі було звершено Недільні богослужіння. Після Божественної Літургії настоятель храму звернувся до прихожан зі словами проповіді.

«Яка віра сотника, шо дивувала Самого Господа. Суть її в тому, що він сповідав Господа Богом володарем і повелителем усього сущого; тому і просив: тільки скажи слово і хворий юнак мій вилікується. Вірую, що все Тобі підвладне і все слухається слова Твого. Такої віри і від усіх вимагав Господь; така ж потрібна (віра) і від нас. У кого є така віра, той ні в чому не має нестачі і що тільки попросить, все отримує. Так обітував Сам Господь. Коли б і нам потрапити хоч на слід такої віри! Але і вона є дар, і дару цього теж треба просити і просити з вірою.

Будемо ж просити її, принаймні з відчуттям потреби в ній, просити постійно, допомагаючи в той же час розкриття її в нас відповідними роздумами, а більш за все покорою заповідями Божими».