В 19-ту неділю після свята П’ятидесятниці, в день пам’яті святих отців VII Вселенського собору в нашому храмі звершено Всенішне бдіння та Божественну Літургію.

«Препрославлен еси Христе Боже наш светила на земли
отцы наши основавый и теми ко истинней вере вся ны наставивый».

 Такими словами ми прославляємо пам’ять Святих Отців VII Вселенського Собору. Приносимо вдячність Богу, за Його велику Божественну любов. Адже саме ця любов дарувала нам усе те, що ми маємо зараз – Церкву Божу з її таїнствами та установами, з її святинею і святими, які зуміли так жити з Богом, що світло Божественної любові освящало їх і вони стали випромінювати його і нам.

 Своїм життям вони явилися прикладами живої віри в Єдину Святу Апостольську Церкву. Тому, що вони твердо знали, що тільки в Православній Церкві зберігається і буде збережена до кінця віків істина: апостольське преємство, святі таїнства, Богослужіння, іконошанування, обряди, так як установив Господь, святі апостоли і утвердив Дух Святий на семи Вселенських Соборах. Для того, щоб до кінця усвідомити надзвичайно великий подвиг святих, які захищали ікони і вшановували їх, потрібно розглянути історію VII Вселенського Собору, який відбувся в м. Нікеї в 787 році, де було присутньо 367 святих Отців. «Яко богосветлая светила от запада севера моря и востока» зібралися вони, щоб захистити істинне вчення про вшанування ікон від іконоборців.

 Отці не тільки письмово, але й самим ділом мужньо протистояли лжевченню. Про це свідчить св. Андрій Критський, говорячи : «Багато святих отців вірно трималися Святого Письма і Передання. Мужньо боролися з іконоборцями, за що були по різному замучені і скрізь було видно темниці, окови, глибокі рови наповнені не розбійниками, не злодіями, а єпископами, священиками, монахами і різними благочестивими людьми».

 Одним із яскравих захисників святих ікон був преп. Іоанн Дамаскін, який написав багато творів, за що і був покараний від іконоборців. Йому відсікли руки. Але Господь не залишає свого угодника, зцілює його перед образом Пресвятої Богородиці. Саме ворог нашого спасіння, ворог всякої святині і істини постійно сіяв плевели в церковне середовище. А питання про шанування святинь та святих ікон розділяє церкву у цей період. Іконоборці заперечували шанування матерії і тим самим дійшли до заперечення земної святості Матері Божої і святих угодників.

 Саме Отці VII Вселенського Собору засудили вчення іконоборців. Зібрали церковний досвід шанування святих ікон з перших віків християнства і сформулювали догмат про іконошанування на всі часи для всіх народів. Собор утвердив, що іконопис – особлива форма одкровення Божої реальності. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми пізнаємо Бога. А через ікони святих угодників Божих ми торкаємось до преображених людей, які стали причасниками Божественного життя. Через ікону ми отримуємо всеосвячуючу благодать Святого Духа. Вона показує нам – з ким ми є, до кого молимось і хто нам допомагає.

 Святі ікони особливо діють на людину. Вони освячують наш розум. В серці підігрівають любов до Бога, до святих на їх зображенні, укріпляють волю людей на виконання добрих справ. Поклоняючись іконам, ми засвідчуємо свою любов до Господа. Через них злі духи виганяються із одержимих людей. Люди не грамотні не можуть читати Святе Письмо, а через ікони розуміють як відбулося наше спасіння. Святий Іоанн Дамаскін говорить: «Диявол заздрить, що ми бачимо образ Владики нашого і що через Нього освячуємось. Заздрить, що бачимо Його спасительні страждання, заздрить честі святих, якої вони удостоїлись у Бога. Не хоче, щоб ми ставали ревнителями мужності і віри їх».

 Тож будемо подражати Святим Отцям, вшановуючи святі ікони, через які Господь подає нам свою допомогу. І маючи святиню – ікони в своїх домівках, не будемо про це забувати. А будемо щоденно молитися до ікон, черпаючи в них життя для душі, освячення і сили на кожен день.