Cьогодні, у нашому храмі відбулася Божественна літургія. Настоятель храму, ігумен Серафим, причастив усіх бажаючих Святих Христових Таїн. Під час проповіді наголосив на тому,що віра є невід’ємною частиною хритиянського буття, попросив щирих та сердечних молитов та закликав на всіх присутніх Божого благословіння.

Через нашу віру неможливе стає можливим

Одного разу до Ісуса Христа, Якого оточував народ, підійшов чоловік і привів з собою сина свого, якого мучив злий дух німоти і глухоти. Батько прийшов з наміром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серці було якесь невір’я. Він жалівся Ісусу Христу на Його учнів, що вони не могли вигнати біса з його сина. “Учителю, – говорив батько, – я привів до Тебе сина мого, що має духа німого. Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли” (Мк. 9, 17-18).

Христос Спаситель при всій Своїй лагідності прогнівався на таке невір’я і сказав: “О роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас?” (Мк. 9, 19). Але тут же пожалів і страдника-сина, і нещасного батька і сказав: “Приведіть його до Мене”. І привели його до Нього. Як тільки біснуватий побачив Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падінням на землю невільно виявив Йому свою покору.

Іншим був душевний стан батька. Він підійшов до Господа не з молитвою і вірою в Його всемогутність, як колись вчинив римський сотник, благаючи зцілити його слугу, а з якимись запитаннями і невірою. “Якщо можеш, – говорив батько Сину Божому, – допоможи нам, змилосердься над нами” (Мк. 9, 22). Як бачите, батько сумнівався в Ісусі Христі, тому й сказав: “якщо можеш”.

Господь Ісус Христос вирішив раніше ніж вигнати злого духа з сина зцілити душевну хворобу батька. Спаситель сказав батькові: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому” (Мк. 9, 23). І ось раніше невіруючий батько зі сльозами на очах викликнув перед усім народом: “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству” (Мк. 9, 24). Тільки після сповідання перед Богом віри Господь промовив Своє всемогутнє слово і одразу ж вигнав із сина духа німого і глухого.

Як бачите, невіра батька в Божественну силу Ісуса Христа стала перешкодою для зцілення його сина. А коли в серці з’явилася віра, тоді настало зцілення. Те, що було неможливим через невір’я, за вірою стало можливим – і дуже швидко.

Коли ученики запитали Ісуса Христа на самоті, чому вони не змогли вигнати злого духа, Господь відповів: “Через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне (а воно дуже дрібне) і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде, і не буде нічого неможливого для вас” (Мф. 17, 20).

Господь сказав це не лише Своїм ученикам, а й грядущим поколінням, тобто і нам з вами. І тепер Бог зціляє хвороби, що їх не могла вилікувати медицина, але тільки у тих людей які мають віру.Часто в наш час християнин звертається до Бога з молитвою, щоб Він виявив Свою всемогутність і чи то зцілив від хвороби, чи спас від смерті, чи захистив від якоїсь біди, але благає Бога так, як той батько: “Господи! Якщо можеш, допоможи мені”. Звичайно, така молитва, поєднана з невір’ям, не допоможе тому, хто просить. Тоді люди ці починають зневірятися навіть в існуванні Бога. Вони говорять, що якби Бог існував, Він виконав би їхню молитву і допоміг би їм. Ми часто звинувачуємо Бога, а не себе, – звинувачуємо милосердя Боже, а не свою невіру або маловір’я.

Щоб мати спасительну віру, яка робить неможливе можливим, треба у простоті серця вірувати в те, що говорить нам Господь через Євангеліє. Наша віра повинна бути подібною до віри чистої і доброї дитини. То не віра, коли ми приймаємо тільки те, що приймає наш розум, і відкидаємо те, чого не можемо зрозуміти. Ми хочемо своєю малою міркою розтленого гріхом розуму виміряти безмірну і незбагненну премудрість Божу.

Коли говорить Бог, то чи не є це зухвальством людини – перечити Богу? Тому Ісус Христос говорить: “Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Треба смирити гордий розум і підкорити його слову Бога, щоб світло віри просвітило затьмарену гріхом нашу душу. Інакше ми залишимося у своїй власній пітьмі, хоч би ми і здобули мудрість земну, подібно до того, як непокірна і уперта дитина, залишиться невігласом, якщо не буде вірити і слухатися батьків і своїх наставників.

Для того, щоб вигнати зі своєї душі морок сумніву в словах Божих, коли відчуємо в собі протиріччя з якимось догматом віри, треба звернутися до Бога з молитвою, як той батько, що привів до Христа біснуватого сина. “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству”. І Господь, знаючи нашу щирість, пошле нам світло віри.

Крім цього, треба поєднувати віру з любов’ю до Бога і свою віру показувати в ділах, виконуючи заповіді Божі, бо, як говорить ап. Яків: “Віра, коли не має діл, сама по собі мертва… та й біси вірують і тремтять” (Як. 2, 17, 19).

Треба мати віру тверду і любов нелицемірну, щоб її не захитали ні біди, ні хвороби, ні тяжкі обставини життя, ні спокуси цього гріховного і розбещеного світу, ні гоніння за віру. Вірити Господу і любити Його лише в часи блаженства – це значить не мати ні віри, ні любові. Багатостраждальний Іов сказав: хіба ж ми повинні любити Бога тільки тоді, коли одержуємо від Нього благо, а коли Він посилає випробовування, то треба хулити Його або зрікатися? І сказав тоді св. Іов знамениті слова: “Нехай буде благословенним ім’я Господнє віднині і довіку”.

Віра лише в часи благоденства подібна до зерна, що впало на кам’янистий грунт, скоро зійшло, а як припекло сонце, засохло і не принесло плоду. Істинна віра вкорінюється і зростає в терпінні. Христос Спаситель сказав: “Хто перетерпить до кінця, той буде спасенний”.

Нехай подає нам Милосердний Господь непохитну віру, нелицемірну любов і терпіння. Якщо ми будемо твердо вірити і просити, то Він, безумовно, дасть нам ці скарби для наших душ. “Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?” (Рим. 8, 32).