Багато людей в нашому суспільстві часто кажуть, що їм не потрібно ходити до церкви, бо вони і вдома можуть молитися. 

Колись давно в одному селі жив чоловік, якому не подобалися порядки, які запровадив священик в церкві. Чоловік той сказав: “Навіщо мені ходити до церкви? Я так само можу молитися і вдома, і на полі, і в саду. Природа стане мені церквою”!
Одного зимового вечора батюшка відвідав збунтованого парафіянина. Вони обидва сиділи перед домашнім вогнищем, розмовляючи про дрібні справи. Але ніхто не порушував питання присутності в церкві. Згодом священик взяв щипці із стояка біля каміну, витягнув з вогню один розпечений вуглик і відкинув його в бік.  Обидва дивилися, як вуглик швидко згасав і застигав у попелисто-сивий камінчик. Тим часом вугілля в каміні горіло яскравим полум’ям. Батюшка мовчав. А чоловік обернувся до нього і сказав: “Наступної неділі я буду в церкві…”