Якось раз одній людині приснився сон. Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поруч з ним – Господь. На небі миготіли картини з його життя, і після кожної з них він помічав на піску два ланцюжки слідів: одну – від його ніг, іншу – від ніг Господа.

Коли перед ним промайнула остання картина з його життя, він озирнувся на сліди на піску. І побачив, що часто уздовж його життєвого шляху тягся лише один ланцюжок слідів. Помітив він також, що це були найважчі і нещасливі часи в його житті.

Він сильно засмутився, і став запитувати Господа:

– Чи не ти говорив мені: якщо піду шляхом твоїм, ти не залишиш мене. Але я помітив, що в найважчі часи мого життя лише один ланцюжок слідів тягся по піску . Чому ж ти залишав мене, коли я найбільше мав потребу в тобі?

Господь відповідав:

– Моє миле, миле дитя. Я люблю тебе і ніколи тебе не покину. Коли були у твоєму житті горе і випробування, лише один ланцюжок слідів тягся по піску – тому що, в ті часи я ніс тебе на руках…