Сьогодні Ісус наближається не тільки до Єрихону, а до кожного міста, до кожного села, до кожного будинку, до кожної людини. У своїй сліпоті ми не бачимо Його, але Він ходить усіма дорогами світу. Господь приходить, щоб спасти усіх людей. Наш світ сліпий. Він не бачить, куди йде. Як і Вартимей, він сидить «край дороги» (Лк. 18, 35). Виживає, жебракуючи, але ніщо не може сповнити його очікувань.
Ми, котрі трохи знаємо Ісуса, хоча ніколи достатньо не любимо Його! – не можемо сприймати світ як глядачі. Потребуємо духовно єднатися з усіма людьми, бо існуємо в Христі, Який бере на себе тягарі усіх – від моменту свого воплочення. Ми маємо бути, так би мовити, їх обличчям, яке випрошує справжнього світла, очікуючи Ісуса. Ми знаємо краще за сліпого з Єрихону, що Ісус приходить, що Він є поряд. Ми можемо закликати його не просто: «Ісусе, Сину Давидів» (Лк. 18, 38), а «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене». Продовжувати читання Євангельське читання про зцілення сліпого (Лк.,93зач.,XVIII.,35-43)
Учень спитав старця:
Православна Церква вчить нас не розділяти своє життя на мирське і духовне, а освячувати його все. Ми не повинні ставати християнами лише на кілька годин в суботу і в неділю, проводячи всі інші дні та години безбожно, тобто без Бога. Людина, що поєдналася з Христом в Таїнстві Святого Хрещення, не може бути християнином «на половину», але повинна бути вірна Христу і в храмі, і вдома, і на роботі, і в родині, і в спілкуванні з віруючими людьми, і з невіруючими – у всій повноті свого земного життя .