Йшов дощ над морем…

«І навіщо я йду тут? – Дивуючись, нарікав він. – Тут і без мене он скільки води! Невже Бог не розуміє, що набагато корисніше було б направити мене в пустелю… або туди, де горять ліси?»

Так думав зверхньо дощ.

А далеко внизу, посеред безкрайнього моря, на дивом вцілілому після корабельної аварії плоту лежали люди. Вони ловили пересохлими губами цілющі краплі дощу, збирали, як безцінний скарб, прісну воду, щоб її вистачило до рятівного берега. І невтомно дякували Богові за те, що він послав їм цей дощ, який не дасть їм тепер померти від спраги… Продовжувати читання Господь дає те, що нам потрібно… →