Після чудесного нагодування п’яти тисяч чоловік біля Віфсаїди Ісус звелів Своїм учням сідати у човен і плисти без Нього на протилежний берег Галiлейського моря – до Віфсаїди. Сам Він відпустив народ і пішов помолитися на гору. Місцевість Віфсаїди на сьогодні важко встановити. На східному березі Йордану була Віфсаїда Юлія, а на західному березі ріки однойменну місцевість називали – Віфсаїда в Галілеї, яка була, по суті, рибацькою околицею Капернаума. Учні відчалили від північно-східного берега Галiлейського моря і поплили до Віфсаїди, звідки повинні були прямувати до Капернауму.
Настав вечір. На морі розбушувалася буря і учні вітром та хвилями були занесені до південної частини Галiлейського моря, а Ісус один залишався на суші. Учні під впливом страхіття бурі розгублювались, панікували і тим самим проявляли слабкість своєї віри.
Учні, як відомо, з горбистої сторони Галiлейського моря плили і були вже далеко від берега. До речі, Галiлейське море славиться своїми неочікуваними і сильними бурями, особливо у нічний час.
Ісус Христос довго молився, а потім берегом відправився туди, куди апостоли поплили у човні. Була десь четверта година над ранком. На морі продовжував бушувати сильний вітер. Вітер їм був супротивний. Й Ісус побачив, як Його учні, веслуючи і потрапивши у біду, знемогли. Човен з апостолами був десь п’ять кілометрів від берега; це приблизно на середині моря.
Тоді Ісус Христос, побачивши змореність Своїх учнів, вирішив підбадьорити та втішити їх. Він підійшов до учнів по поверхні схвильованого моря. Всі апостоли, як побачили, що йде Ісус по поверхні моря, подумали, що це мара привиділася їм, налякались та й стали кричати.
Ісус зразу ж, заспокоюючи учнів, обізвався до них: «Будьте сміливі, це Я, не лякайтеся!» (Мр. 6. 50).
Однак, Петро захотів до кінця пересвідчитися, що перед ними Ісус Христос і каже: «Коли, Господи, це Ти, то звели, щоб я прийшов до Тебе по воді» (Мт. 14. 28).
Ісус каже: «Іди!» (Мт. 14. 29).
Петро виліз із човна і поверхнею води пішов до Ісуса. А коли Петро, стоячи на воді, звернув увагу на велику бурю і на високі морські хвилі, то злякався й почав тонути та кричати: «Рятуй мене, Господи !» (Мт. 14. 30).
Тоді Ісус простяг руку Петрові, схопив його і каже: «Маловірний ти, чого засумнівався?» (Мт. 14. 31).
І Ісус із Петром увійшли у човен до учнів, а вітер в цю ж мить затих.
Учні в човні вклонилися Ісусові й сказали: «Ти справді Син Божий!» (Мт. 14. 33).
Апостоли дуже дивувалися. Адже вони так і не усвідомили ще свіжого в пам’яті чуда про нагодування 5000 чоловік п’ятьма ячмінними хлібами і двома рибами, так й цього чуда – ходіння по поверхні збуреного моря, бо духовність їх була ще малою. Про це свідчать слова, «бо серце їхнє було затверділе» (Мр. 6. 52). Тепер стає зрозумілим, чому Ісус завчасно відділив Своїх учнів від народу і відправив їх човном. Мабуть, Ісус дав можливість учням усвідомити те диво, яке тільки-що відбулося на їх очах (нагодування п’яти тисяч чоловік).
Для чого ж влаштовує Господь такі випробування учням, чому Він не наділяє їх тоді і нас, сучасних християн, могутністю, що перебільшувала б люту силу стихій і ворожого світу? Мабуть, для того, щоб ми не пішли слідом за сатаною, який вихвалявся: “Зійду на вершину хмар, зроблюся, як Всевишній!” (Іс 14:14). Так Бог відкриває нам парадоксальну з точки зору елементарної логіки істину: “Моя сила виявляється у безсиллі.” (2 Кор 12:9). Всезнаючий не покладається на те, що люди послухаються слів Його пророків, Він милостиво піддає нас випробуванням або спокусам: “Оскільки без них не буває ні досконалості, ні виявлення віри в Бога, то з огляду на це, коли людина, що прагне досконалості віри, піддається спокусам, нехай радіє, як той, хто знайшов те, завдяки чому він отримає досконалість. Але, що ще більше видається дивним, так це те, що спокуси, нападаючи на недосконалих, роблять їх досконалими,”- зауважує св. Григорій Палама , і продовжує: “Не хочу, брати, щоб ви були не обізнані відносно того, що існує подвійний вияв спокус. Спокуси приходять до людей через радість і через скорботу, через здоров’я і через хворобу, через славу і через безславність, через багатство і через бідність; але з них набагато гірші ті, котрі приходять через задоволення і через здоров’я, через славу і багатство.”. Христос навчив нас просити у Бога: “Не введи нас у спокусу, але визволи нас від злого,” (Мт 6:13) – не для того, щоб ми думали, буцімто Він позбавить нас будь-якого випробування, а лише для того, щоб ми не мали в собі зухвалості, щоб не казали після якоїсь мізерної перемоги: “Давай, Господи, складніші випробування, попускай впливати на мене легіону бісів, я готовий до переможної боротьби, бо я сильний!” Бог не любить хвалькуватих, Христос навчає: “Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.” (Мт 24:12). Бо інакше, повторюємо, людина піде слідом за сатаною, забуде головні принципи правдивої релігії, тобто зв’язку з Богом: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете.” (Ів 15:5). Без Божого благословіння людина здатна чинити саму лише марноту, тобто, власне, нічого не чинити, а лише дурно витрачати свій ресурс, хоча інколи це має вигляд величних подій та епохальних звершень. Але минає зовсім незначний відрізок часу, і майже для всіх стає очевидним безглуздя того, над чим ще вчора так завзято працювали, за що ще зовсім недавно клали голови свої й чужі. Бог Милостивий, Добрий і Милосердний, а тому Він ніколи не попускає на нас випробувань, які б перевищували наші сили. “Блаженний чоловік, що витримає іспит, бо він, як буде випробуваний, дістає вінець життя, що Господь обіцяв тим, які Його люблять,” – пише св. ап. Яків, що цілком узгоджується з тим, чому навчає Христос: “Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!” (Мт 18:7).
Це диво також яскраво показує владу Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа над стихією. Це диво дало учням урок віри. Адже з кожним дивом, яке творив Ісус Христос учні все більше усвідомлювали Його суть.
Окрім цього, останні два дива засвідчують, що Ісус Христос виступає перед народом і учнями як Той, що дає хліб, дає життя і як рятівник Спаситель, який позбавляє людей від біди, скорботи, недолі й приходить на допомогу кожній людині, що опинилася в скруті.
Отже, коли ми відчуваємо, що тонемо у морі побутової марноти, як Петро в ту ніч у хвилях моря, нам треба знайти в собі силу віри, щоб від усього серця вигукнути: “Господи, рятуй мене!” (Мт 14:30). І Він не покине нас на погибель, адже обіцяв: “А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться.” (Дії 2:21).