Сам Божественний Засновник християнства назвав спільноту своїх послідовників Церквою (εκκλησια), “побудую Я Церкву Свою” (Мф. 16,18). Ця побудова була завершенням земного життя Ісуса Христа, і полягала в тому, що Він дав їй, в особі своїх Апостолів, першу духовну ієрархію, і при цьому вони отримали від Господа обітницю, що Він буде перебувати з ними, тобто зі Своєю Церквою, до кінця віку .

Церква Христова за походженням, метою і своїми засобами, за умовами свого зовнішнього існування, відмінна від інших людських, політичних або громадських інституцій.

1. Творець її є Боголюдина Ісус Христос, Котрий нерозривним зв’язком з’єднав Себе з нею. Церква є людство Христове, оскільки Господь не просто наблизився до людини, але й ототожнився з нею, Сам став людиною, тому Церква є Тіло Христове, як єдність життя з Ним.

2. Мета Церкви полягає в тому, щоб виховати людей до можливої досконалості, в міру повного віку Христового, і таким чином підготувати їх і привести до вічного життя.

3. Засоби, якими Церква володіє для досягнення своєї мети, такі:

– заповідане їй божественне вчення віри і моральності, яке вона повинна зберігати в чистоті і поширювати,

– дарована їй благодать Духа, яку вона подає своїм членам для їх освячення і на допомогу в духовному зростанні.

4. Церква в своєму існуванні на землі не обмежена певним часом (вона існує безперестанно споконвіку і буде існувати вічно), або певною територією або народом (може охоплювати собою декілька держав і вміщувати в собі декілька національностей). Існуючи в межах держави, Церква як Христове царство “не від світу, але вона в світі і для світу, також як Христос не від світу, але прийшов у світ заради світу”, не залежить від держави і її влади, навіть гнана нею, вона може жити, розвиватися і процвітати.

Таким чином, Церква, розглядаючись в своєму реальному бутті, є безпосередньо божественна інституція і спільнота всіх, хто вірують в Христа Спасителя і об’єднані в Ньому, – це інституція в якій і через яку здійснюється в людстві ідея царства Божого на землі, тобто сповіщається людям істинне богопізнання і подаються благодатні сили і засоби для їх духовного відродження, і для досягнення кінцевої мети християнської релігії – з’єднання людини з Богом у вічному житті.

Православ’я – це правильний шлях віри, воно засноване на правильній і спасительній вірі в Бога – Творця і Спасителя. Віра – саме таємниче явище в світі та в людській душі. Це не уява, не самогіпноз, не дія волі людини. За словами апостола Павла, “віра є здійснення очікуваного і впевненість в невидимому” (Євр. 11, 1).

Те, в що ми віримо, було відкрите нам Самим Богом, засвідчено в Біблії і виражено Церквою. Це означає, що віра в Бога припускає і роботу розуму, інтелектуальне знання. Такою усвідомленою вірою визначається світогляд людини.

Але якби Православ’я залишалося тільки світоглядом, воно втратило б свою рушійну силу. Православ’я – це спосіб життя  людей з Богом. Починається вона із зустрічі людини і Бога, а розвивається по заповідях Євангелія. Сам Господь Ісус Христос дав нам ці заповіді. Вони свідчення нашого високого покликання: бути дітьми Божими, – і шлях до досягнення цього покликання.

Христос залишив нам не тільки заповіді, Він створив живе суспільство, боголюдську зібрання – Церкву. Кожен в цьому зібранні особисто пізнає Бога. “Про те, що ми чули, що бачили своїми очима… і чого торкалися наші руки, сповіщаємо вам”, – пише апостол Іван Богослов в одному з своїх послань (1Ін. 1,1-3). З древніх часів християни свідчать про те, що наша віра, наше Православ’я є безперечна реальність. Це спосіб життя боголюдського організму під назвою Церква.

Важливою особливістю Православ’я є те, що воно як ніяка інша релігія не прагне виразити себе через культуру окремих народів і країн. Таким чином воно прагне бути зрозумілим і сучасним для кожної людини будь-якої країни і будь-якої історичної епохи.