У цей день в нашому храмі було звершено Божественну Літургію, а в переддень – Всеніщне бдіння.
Христос з’єднав людину з Богом і відкрив їй Правду. Зберегти та передавати цю Правду поручив не одній людині, а спільноті Церкви, яка і виконує сьогодні дану їй місію, беручи початок від апостолів.
Коли Господь провістив заснування своєї Церкви, то сказав про неї наступні слова: «…пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). З цих слів можна зрозуміти, що диявол буде намагатися її (Церкву) подолати, а отже воюватиме з нею. В перші три століття намагався подолати нищивши просто фізично, але Церква вистояла. Після цього ворог людського роду дещо змінює свої методи і вирішує діяти набагато підступніше та тихіше – просто знищити Церкву зсередини. Для цього намагається викривити правдиве вчення Церкви, немовби ввести отруту в саме тіло, тобто Церкву. Зустрівшись з такими обставинами, спільнота Христових вірних одразу реагує на них. Такою реакцією стають Собори – зібрання Церкви, які є певним засобом, для перевірки, чи не прокрадаються в її середину фальшиві вчення.
Про перший такий Собор, як засіб вирішення непорозумінь та пошуку відповідей на запитання, читаємо вже в Книзі Діянь Апостолів.
Першим Собором, який згодом стали називати Вселенським, став Собор зібраний у Нікеї в 325 році. Причиною до скликання цього Собору було вчення Александрійського священика Арія, яке в суті можна звести до наступного – був час коли Сина не було, а отже Він не рівний Отцю. Таке вчення стало поширюватися в Церкві і діяло як отрута. Необхідна була реакція, так як багато були зведені такою наукою. Довго збирався Собор, багато на ньому говорилося і багато сперечалися. Церква дала протиотруту, яка містилася в слові «єдиносущний» – Христос є однієї і тієї ж сутності (природи) з Отцем, а отже і рівний з Ним.
У Богослужіннях Неділі Отців Нікейського Собору Церква з вдячністю звертається до безпосередніх учасників Собору.
Перший Вселенський Собор дає нам зрозуміти – істина віра не може бути дана комусь окремому чи ізольовано, вона є дана усій спільноті Церкви, а кожен з нас стає співпричасником цієї віри.
