Вже більше тижня безперервно пекло сонце. Була страшенна засуха. Весь врожай на полях, в городах почав сохнути. Люди в розпачі не знали, що мають робити. Священик на проповіді в неділю сказав:

— Це, видно, кара Господня за наші гріхи. Врятувати нас може тільки молитва до Господа за прощення гріхів і прохання, щоби Бог Послав на наші поля дощ. Розійдіться тепер по домах, моліться щиро, дотримуйтесь увесь тиждень посту і вірте, що Господь вислухає вас. На другу неділю приходьте до церкви, і спільно відправимо Службу Божу в намірі дощу.

Усі вірні послухали пораду, розійшлися по домівках, постили і молились увесь тиждень, а в неділю прийшли до церкви, як було сказано.

Коли священик побачив їх у церкві, з обуренням вигукнув:

— Вертайтеся додому! Для маловірних не буду правити Служби Божої.

— Але ж панотче! Ми прийшли з повною вірою, що Бог вислухав наші молитви, — сказали прихожани.

— З вірою? — обурився священик. — А де ж ваші парасолі? Чому не взяли їх з собою? То така ваша віра!