Людина не вірить, що вона помре – це для неї дуже жахливо; але вона не може також сказати, що не помре – це було б божевілля. Тому людина каже сама собі, що смерть далеко, як зірка, світло якої доходить до нас через тисячі років. Людина вважає: смерті немає сьогодні, значить, її немає, і живе так, ніби смерті не існує. Вона витіснила пам’ять про смерть зі своєї свідомості і заспокоїлася так, немов  зовсім витіснила смерть.

Ми не знаємо свого майбутнього, ми не знаємо, що трапиться завтра, але є одне неминуче і нічим невідворотне – смерть, про яку ми говоримо, бачимо очима, читаємо в книгах і, не дивлячись на все, не віримо, а тому наполегливо не готуємося до неї. Не можна грішити, одночасно не забуваючи про смерть, бо кожен гріх походить від ілюзії, – що ми вічні на землі. Коли ми грішимо, то для нас смерть ховається в тумані, зникає. Продовжувати читання Пам’ятайте про час смерті →