Істинна любов не палаюча, нестримна, в ній немає місця кокетству і лицемірству. Істинна любов – це взаєморозуміння, взаємопожертва, взаємодопомога… Коли молоді люди зустрічаються уперше, між ними народжується почуття закоханості. Для того, аби закоханість виросла у справжню Любов, потрібно багато працювати над собою. Коли є закоханість, все навкруги барвиться добром, чуттєвістю, ніжністю… І як гарно, коли через 60 років «молода закоханість» є присутньою у сім’ї.

Але в наш час рідко зустрінеш подружжя, яке б пронесло закоханість через усе своє життя. На жаль, це прекрасне, чудове, незабутнє почуття зникає дуже швидко.Взагалі, теперішнє ставлення до шлюбу кардинально змінилося від ставлення до нього наших дідів-прадідів, навіть ближче – від ставлення наших батьків. Уже через півроку спільного життя з’являються егоїзм, себелюбство; таке враження, що світ крутиться навколо однієї людини. На перше місце виходять не потреби сім’ї, а власні примхи, справи – своє «Я».

Найближчі люди поволі віддаляються, стають чужими один одному. З життя родини зникають посмішка, ніжна думка, обійми, люблячий погляд… Натомість приходять роздратування і терпимість. Це жахливо! Адже все починалося так гарно, і здавалося, що всі ці барви почуттів зберігатимуться завжди… Але необдумане слово, вчинок, неприязна думка вбивають нерозквітлі паростки Любові. У двох людей формується власний світ, в який один одного не пускає. Чоловік дивиться телевізор в одній кімнаті, а жінка займається своїми справами в іншій. Втрачаються довіра, відчуття надійності, захищеності, щирість.

Народження першої дитини – ще один екзамен на міцність почуттів. Жінка втомлена, виснажена і просить чоловіка допомогти, але натомість чує холодне й недбало кинуте: «Я втомився на роботі. Я маю право на відпочинок?» Яке розчарування! Чи могла вона подумати, що колись почує таке від найближчої людини?! Адже він давав обіцянку бути поряд «і в радості, і в горі, і в хворобі»… Куди поділися ніжність і турбота?

І так протягом життя, допускаючи маленькі образи й неприпустимі помилки стосовно коханої людини, чоловік і жінка стають від найближчих – найсамотнішими. Діти виростають, від’їжджають з батьківського дому, створюючи власні сім’ї. А подружня пара залишається наодинці зі своєю самотністю. І цей етап найважчий. Адже немає вже малят, яким потрібні нагляд і турбота, в оселі панує відчуженість, і постає питання, на яке так важко відповісти: «А куди поділися наші почуття? Коли і на що ми їх розтратили?» Саме у цей момент важливо зупинитися і подумати: «Якщо я полюбив цю жінку і вона зараз зі мною, я маю шанс все виправити».

Треба навчитися чути один одного, радитися, щоб дійти спільної думки! Адже дві людини не можуть приймати рішення чи щось розуміти повністю однаково. Господь створив нас різними – ми маємо це пам’ятати. І маємо вчитися чути один одного.

Дуже важливо підтримувати і поважати свою половинку. На перше місце має вийти самопожертва. Заради коханої і маленького щастя, котре вона тримає на руках, можна на потім відкласти свій відпочинок і присвятити себе своїм найближчим людям! Цей вчинок набагато швидше зблизить душі. Тоді і жінка, бачачи самопожертву чоловіка, намагатиметься бути з ним ніжною, лагідною і терплячою, незважаючи на втому і недоспані ночі.

Чоловік ніколи не повинен демонструвати, що жінка є нижчою за нього, але, на жаль, у православних сім’ях таке трапляється. І в цьому ще одна причина, чому втрачається зв’язок між люблячими людьми. Адже замість підтримки жінка отримує приниження і розчарування. Чоловік є головним у сім’ї, але неприпустимо показувати свою владу і деспотизм, особливо на близькій тобі людині.

Коли ти вибираєш собі жінку, ти повинен бути для неї не тільки чоловіком, але й батьком, матір’ю і братом. Тому що вона пішла з сім’ї заради того, щоб бути з тобою і йти твоєю дорогою. Тому дай їй право бачити у тобі милість батька, ніжність матері і дружбу брата.

Невід’ємною частиною сімейного життя є молитва один за одного. Адже під час щирої молитви за кохану людину в серці настає мир, ми вже не сердимося, а благаємо Всевишнього, аби Він подарував нам думку, як вийти із непорозуміння без образ і крику, і найголовніше, аби Господь послав спокій нашій коханій половинці. Зазвичай після щирої і доброї розмови наступає злагода і люблячі серця стають набагато ближчими й ніжнішими по відношенню один до одного.

Тут процитую слова протоієрея Андрія Ткачева: «Молитва – показник любові. Якщо людина ніколи ні про кого не молилася, це означає, що вона нікого не любить. І важко їй зрозуміти глибокий зміст слів, сказаних преподобним Силуаном Афонським: «Молитися за людей – це кров проливати». Нам необхідно вчитися любові у молитві. А тому запитаємо себе: чи часто ми молимося про людей, а якщо молимося, то чи ревно? Чи болить наше серце про когось ще, крім себе?..»

Тож постараємося не робити фатальних помилок, будемо прощати, підтримувати один одного, дарувати своє тепло, посмішку, ніжність, молитву і найпрекрасніше почуття, яке зветься Любов’ю!!! Тоді ніякі проблеми, негативні переживання і помилки не будуть страшними для двох люблячих сердець. Нехай Господь Бог допомагає нам зберігати наші сім’ї щасливими, міцними, люблячими та дружними!

Автор Марія Яковишина.

Джерело: odigitriya.com.ua