Пішов Гусак в город подивитися, чи все там в порядку. Зирк – на капусті хтось сидить.

– Ти хто? – Запитує Гусак.

– Гусениця.

– Гусениця? А я – Гусак, – здивувався Гусак і зареготав. – Ось здорово – Гусак і Гусениця!

Він реготав і трыпотів крилами, тому що такого цікавого збігу йому ніколи не доводилося зустрічати. І раптом замовк.

– А ти чому не тріпаєш? – Запитав він майже ображено.

– У мене нічим, – пояснила Гусениця. – Подивися: бачиш – нічого немає.

– У тебе немає крил! – Здогадався Гусь. – Як же ти літаєш в такому випадку?

– А я не літаю, – зізналася Гусениця. – Я тільки повзаю.

 

– Ага, – пригадав Гусак, – народжений повзати літати не може. Шкода, тим більше що ми майже однофамільці.

Вони помовчали. Потім Гусак сказав:

– Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, і якщо в тебе є здібності, ти швидко навчишся.

Гусениця охоче погодилася. Заняття почалися наступного дня.

– Ось це – земля, а це – небо. Якщо ти повзаєш по землі, то ти просто повзаєш, а якщо ти повзаєш по небу, то ти вже не повзаєш, а літаєш.

Так говорив Гусак. Він був сильний в теорії.

З-під капусти висунулася чиясь голова:

– Можна й мені? Я буду сидіти тихо.

– Ти що – теж Гусениця?

– Ні, я Черв’як. Але мені б хотілося літати… – Черв’як зам’явся і додав, трохи знітившись: – Це в мене така мрія з дитинства.

– Гаразд, – погодився Гусак. – Сиди і слухай уважно. Отже, ми зупинилися на небі …

Вони займалися щодня з ранку до полудня. Особливо старався Черв’як. Він сидів не ворухнувшись і дивився вчителю в рот, а вечорами старанно готував уроки і навіть повторював пройдений матеріал. Не минуло й місяця, як Черв’як вже міг безпомилково показати, де знаходиться небо. Гусениця не відрізнялася такою старанністю. На уроках вона плела павутиння і обмотувала себе, поки не перетворилася з живої, рухомої Гусениці в якусь воскову ляльку.

– Так у нас справа не піде, – робив їй зауваження Гусак. – Тепер я бачу, що ти, Гусениця, ніколи не будеш літати. Ось Черв’як полетить – за нього я спокійний.

Черв’як і тут старанно слухав вчителя. Йому було приємно, що його хвалять, хоча він і раніше не сумнівався, що полетить: адже у нього з усіх предметів були п’ятірки.

І ось одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав одного Черв’яка.

– А де Гусениця? – Запитав Гусак. – Вона що, хвора?

– Вона полетіла, – сказав Черв’як. – Он, подивіться. Бачите?

Гусак подивився, куди показував Черв’як, і побачив Метелика. Черв’як запевняв, що це – Гусениця, тільки тепер у неї виросли крила. Метелик легко пурхав в повітрі, і навіть сам Гусак не зміг би його догнати, бо хоч він і був міцний у теорії, але все-таки був домашньою птицею.

– Ну, гаразд, – зітхнув Гусак, – продовжимо заняття.

Черв’як зосереджено подивився на вчителя і приготувався слухати.

– Отже, – сказав Гусак, – про що ми говорили вчора? Здається, ми зупинилися на небі…

Кожній людині Бог дав здібності, відповідно до її призначення. Найголовніше – це не прагнути до чужого призначенням, а розкрити своє власне. Завдання мудрого вчителя – допомогти зрозуміти це.