Два чоловіки прийшли до храму помолитися. Один був фарисей, а другий – митар.

Фарисей, ставши попереду,  молився так: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю”.

А митар стояв у куточку. Він не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!”

Ісус Христос сказав: “Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться”.

(Див.: Лк 18, 9–14).

Цією притчею, Господь застерігав нас, щоб ми не були гордими, не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каялися в них, нікого не осуджуючи, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога.