Жив – був у монастирі один монах, який прагнув досягти успіху і хотів стати великим подвижником. Він виснажував себе постом, молитвами, обмежував себе у всьому, жив по самому суворому статуту, і ні на крок не відступав від нього. І тим самим пішла про нього добра слава, як про самого великого подвижника.

І якось одного разу він почув, що на іншому краю землі, в іншому монастирі є один подвижник, якого вважають святішим за нього. Це дуже не сподобалося подвижнику. І вирішив він закликати у свідки Сонце:

– Сонце, скажи будь-ласка, бачило ти мене хоча б одного разу за трапезою?

– Ні, не бачило, – відповіло Сонце.

– Чи було таке, що ти хоча б раз побачило мене за марними розмовами? Продовжувати читання Притча про гординю →

Людина не вірить, що вона помре – це для неї дуже жахливо; але вона не може також сказати, що не помре – це було б божевілля. Тому людина каже сама собі, що смерть далеко, як зірка, світло якої доходить до нас через тисячі років. Людина вважає: смерті немає сьогодні, значить, її немає, і живе так, ніби смерті не існує. Вона витіснила пам’ять про смерть зі своєї свідомості і заспокоїлася так, немов  зовсім витіснила смерть.

Ми не знаємо свого майбутнього, ми не знаємо, що трапиться завтра, але є одне неминуче і нічим невідворотне – смерть, про яку ми говоримо, бачимо очима, читаємо в книгах і, не дивлячись на все, не віримо, а тому наполегливо не готуємося до неї. Не можна грішити, одночасно не забуваючи про смерть, бо кожен гріх походить від ілюзії, – що ми вічні на землі. Коли ми грішимо, то для нас смерть ховається в тумані, зникає. Продовжувати читання Пам’ятайте про час смерті →

Давайте відчуємо Христа своїм Другом. Він – наш Друг. Це Він Сам стверджує, коли говорить: «Ви – друзі Мої» (Ін. 15: 14). Давайте споглядати на Нього і наближатися до Нього, як до Друга.

Ми падаємо? Грішимо? Будемо ж прибігати до Нього з любов’ю і довірою. Не зі страхом, що Він покарає нас, але з тією ревністю, яка дає нам відчути в Ньому друга. Скажемо Йому: «Господи, я зробив це, впав, прости мене». Проте, одночасно будемо відчувати, що Він нас любить, що приймає нас ніжно, з любов’ю, і прощає нас. Нехай гріх не відлучає нас від Христа. Коли ми віримо в те, що Він нас любить, а ми любимо Його, то не відчуваємо себе чужими і віддаленими від Нього, навіть коли грішимо.

Якщо ми по-справжньому любимо Христа, в нас немає страху втратити повагу до Нього. Тут мають силу наступні слова апостола Павла Продовжувати читання Христос наш друг →

Жив на березі моря старець. Був він зовсім самотній, і нікого у нього не було на всьому білому світі.

І ось одного разу пізно ввечері він почув стукіт у двері. Старий запитав:

– Хто там?

За дверима йому відповіли:

– Це твоє багатство.

Але старець відповів:

– Колись я був казково багатий, але це не принесло мені ніякого щастя.

І не відчинив двері. На наступний день він знову почув стукіт у двері. Продовжувати читання Про дружбу… →