Один хлопець знатних батьків у місті хотів свободи, як і дуже багато підлітків, і залишив вигідне життя вдома. Батько дуже знаний в місті і мати теж. Він поїхав до великого міста. Почалась весна і хлопець якось виходячи з підвалу будинку де завжди ночував. Вийшов на квітник і побачив, що на кухні зібралася родина до вечері : батько, мати, діти – так по домашньому , так затишно. Додає сонце, яке сідає, весна – готуються до вечері. І йому запахло домом, він аж тоді захотів додому. Йому було забагато свободи і він вирішив написати листа матері.

І пише : “Я розумію що ти мене простиш. Ти завжди мене прощала, але тато мабуть не простить, бо я зробив батькові в нашому місті велику кривду, великий сором, але, якби батько був готовий мене простити, то причепіть на останньому дереві нашого саду, яке примикає до колії, білу стрічку”.

І от коли поїзд приближався до їх саду хлопець не міг дивитись у вікно,бо  боявся, що не буде стрічки. І тут його товариш бере його за раменя, трясе і каже: “ Дивись!  Тут цілий сад у білих стрічках”.

Ця притча символічно нам показує, що кожної весни Господь викидає на світ білий колір цвіту від підсніжників до цвіту дерев, засвідчуючи кожному блудному, хто себе таким вважає, що Він готовий прийняти до свого дому і простити найбільший гріх.

Тобто, богослов’я каже, спираючись на Святе Євангеліє, що немає ні гріха ні його кількості, якої б Бог не простив, оскільки Бог є любов. І лише від нас залежить зробити цей перший крок до Бога, який є добрим батьком, що завжди чекає на порозі блудного сина. Отож, ніколи не втрачайте надії на спасіння, але і грішити навмисне з наміром покаятися пізніше теж не можна. Ми можемо обдурити людей, а Бога – ні…